Смотреть больше слов в «Словаре церковнославянского языка»
загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко). погуби́ти думки́ (мо́ву, слова́ і т. ін.). 1. Втратити на якийсь час здатність логічно мислити, говорити. — Та ви справді мене зведете на постіль!.. — І присів (генерал), погубивши всю мову (Б. Грінченко). 2. Обдумавши що-небудь з усіх боків, не прийти ні до якого висновку. — Та й забарився ж ти! Де ти блукав так довго? Я вже й думки погубила… (Л. Яновська). погуби́ти ду́шу (з ті́лом (і ті́ло)), заст. 1. Померти, загинути. Я так люблю мою Україну убогу, Що проклену (прокляну) святого Бога, За неї душу погублю! (Т. Шевченко); Із дерева сього зломити ти мусиш гілку хоть (хоч) одну; Без неї бо ні підступити Не можна перед сатану; Без гілки і назад не будеш І душу з тілом ти погубиш, Плутон тебе закабалить (І. Котляревський). 2. чию, кого. Призвести до смерті кого-небудь. Добро той вдіє, хто .. у тюрму не посадове (посадовить мужика), Щоб душу погубить (Панас Мирний). погуби́ти кінці́ (кіне́ць). Забути те, про що йшлося, чулося, що здійснювалося і т. ін. раніше. Отець Харитін знов починав читати, але Онисія Степанівна вже давно погубила кінці й нічого не розуміла (І. Нечуй-Левицький). як (мов, на́че і т. ін.) курча́т (усі́ шляхи́) погуби́в. Хто-небудь розгублений, має розпачливий вигляд і т. ін. Коли дощ або робота пильна не дасть нам побачитись, то журби не обберешся; ходиш, як курчат погубила (Панас Мирний); Він сумно дивився, вона ж наче усі шляхи погубила, тільки усе до його ближче горнулася (Марко Вовчок).... смотреть
ЗАНАПАСТИ́ТИ (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя), ЗАГУБИ́ТИ, ПОГУБИ́ТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ, ЗВ... смотреть
дієсл. док. виду (що зробити?)Дієприслівникова форма: погубившипогубитьДеепричастная форма: погубив
ПОГУБИ́ТИ див. погубля́ти.
1) to ruin, to destroy; (понівечити) to spoil2) (якісь речі та ін.) to lose, to mislay
див. погубляти.
1) (привести к гибели) погубить 2) потерять; мног. растерять
(довести до загибелі) згубити, занапастити.
1) казни́ть, уби́ть; 2) растеря́ть (всё)
погуби́ти дієслово доконаного виду
див. погубляти.